Ти бачиш, світе, що творЯть рашисти?
Зчорніли вже вкраїнські небеса.
Чи не болить, що Україну нищать?
Вам залізяччя збройного шкода?
Ви боїтесь, щоб ми не образИли
ПроклЯтого убивцю - москаля?
Та ви б хоч день життям нашим пожили,
То вам би розірвалася душа.
Чи ж то не гріх дивитись, як вбивають,
Під корінь нищать націю мою?
Та дайте ж зброю! - молимо, благаєм,
Щоб вдарити , нарешті, по кремлю.
І хай та красна площа червоніє,
І топиться у крові москалів,
Я не грішу - від болю скаженію
За смерть моїх братів, моїх синів.
Не дай вам Бог ці дні мої прожити,
Коли сирени вже не плачуть, а ревуть...
Чи ж зможе світ гріхи ці відмолити,
Чекаючи, що нас таки доб'ють?!
Ви стоїте за нашими серцями,
Дволикість заховавши у душі,
Настане час - ви підете за нами.
Ще і до вас вдеруться москалі.
Поставте свою совість з серцем поруч,
Вдивіться в очі наших матерів,
Зробіть один, один-єдиний порух,
Щоб зупинити мокшів- дикунів.
Ми ж не відступим.
Вже близенько- близько
Той день, як на кремля руїнах,
Конатиме московське чортовисько
І там засяє прапор України !
@ Анна Данилюк